Віршики про білочку – як горішки у схованці: маленькі, смачні й завжди до речі. Її пухнастий хвостик та стрибки по гілках викликають захват у дітей і бажання повторювати кожен рядок. Білочка – не просто лісова мандрівниця, вона справжня зірка дитячих віршів, особливо якщо в риму вплутано шишку, зиму й трохи смішного. Тут знайдуться варіанти на будь-який вік і сезон, включно зі святковим настроєм у лапках і без.
Дитячі віршики про білочку для дітей 3-5 років
Білочка для малечі – це як супергеройка з горішком замість плаща. Вона швидка, яскрава й така мила, що хочеться її намалювати прямо на обіді. У цьому віці діти ще не знають слова “гіперактивна”, але точно впізнають себе в цій пухнастій стрибунці. Короткий вірш про білочку для дошкільнят має бути простим, як “ням-ням”, і веселим, як сніг у капюшоні.
У рудої білочки
Дуже гарні діточки.
Одне, як мізинчик,
Сіло на ослінчик.
Друге, як грибочок,
Сіло на горбочок.
А третє, як мишка,
Ухопило книжку,
Сторінки гортає,
Казочку читає.
– Де ти, білочко, живеш?
Що ти, білочко, гризеш?
– У зеленому ліску,
У дуплі, у сосняку.
А гризу горішки,
І гриби, і шишки.
– У морози люті, злі
Ти не мерзнеш у дуплі?
– Затишна моя хатинка,
Тепла в мене кожушинка,
І мені зимові дні
Зовсім-зовсім не страшні.
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Мама-білочка руденька
Донечку пита маленьку:
– Посуд ти сама помила?
– Ні, я песика просила.
– Ну, а песик як зумів?
– Язичком його помив.
Ці віршики читаються легко, як хрумке печиво після прогулянки. Діти швидко запам’ятовують риму, особливо якщо там згадується хвостик або дупло. А ще такі тексти тренують вимову краще, ніж “р-р-ричання” на логопеда. Білочка стрибає – і дитина за нею, навіть подумки.
Вірш про білочку для дітей 6-7 років
У цьому віці білочка вже не просто “мила” – вона стає об’єктом глибокого аналізу. Діти вже розуміють, що білка не робить запасів з вафель, але все одно їй вірять. А ще саме у 6-7 років з’являється бажання вивчити віршик так, щоб аж вчителька сказала “ого”. Тому вірші тут трохи складніші – з римою, ритмом і білкою-філософкою.
Хвіст трубою, спритні ніжки –
Плиг із гілки на сучок!
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.
В неї очі, мов горішки,
Кожушинка хутряна,
Гострі вушка, наче ріжки,
У дуплі живе вона.
Білочка для онучати
випрала брудні штанята.
Каже: – На сосну залізь
і на сонечку повісь.
Повернулось білченятко,
в лапах – мокрі штаненятка.
Від дверей – одразу в плач:
– Ой, бабусенько, пробач!
І була ж мені морока:
Та сосна така висока,
видирався – ледь не впав,
А до сонця не дістав.
Мама-білочка руденька
Донечку пита маленьку:
– Посуд ти сама помила?
– Ні, я песика просила.
– Ну, а песик як зумів?
– Язичком його помив.
Бігла білка по стежині
До старенької ліщини,
їй сказав сьогодні щиглик,
Що горішки вже достигли.
Назбирала повну жменьку
І поклала до кишеньки:
Буде чим почастувати
І сестер, і маму з татом.
Гілочками лісу
Білочка стрибає,
В ротику горішка
Зубками тримає.
Треба їй все літо
Добре працювати,
Щоб в холодну зиму
Їжі вдосталь мати.
Такі тексти пасують до ранків, уроків, і навіть імпровізованих виступів у бабусиному коридорі. Дитина читає – і білка оживає в уяві. А вчителі потім питають, хто автор, і чи є ще щось про ведмедя. Загалом, влучний вірш – як хороший рюкзак: не тисне, але все вміщує.
Короткий вірш про білочку на Новий рік
Коли ялинка блищить, а мама запікає щось загадкове – саме час для новорічного віршика. І якщо Дід Мороз у дефіциті, то білочка точно вийде на сцену. Її рудий хвіст чудово пасує до снігу, а характер – до святкового безладу. Ідеальний віршик про білочку для дошкільнят має бути веселим, блискучим і зі згадкою про подарунки або мороз.
Білченятам у дупло.
Там її синочки й дочки,
Там і затишок, й тепло.
Білченята підростають –
Лапки, вушка і хвости,
Маму-білочку питають:
– Скільки нам іще рости?
Білка ніжно пригорнула
Своїх милих білченят,
Тепло й лагідно всміхнулась:
– Ще дві весноньки підряд.
Білка, білка розкажи
Про що задумалась в тиші.
Бути, може, ти забула,
Де восени горіх закопала?
Давай з тобою під сосною
Подумаємо над твоєю бідою.
А якщо це не біда?
І думаєш ти, сидячи тут одна,
Коли прийде вже весна?
Коли ж вона прийде, коли?
Щоб стрибати весело могла
Ти кожен день по гілках їли
І не думати про нічний хуртовини.
Хвіст трубою, спритні ніжки —
Плиг із гілки на сучок! —
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.
В неї й очі, мов горішки,
Кожушинка хутряна,
Гострі вушка, наче ріжки,
У дуплі живе вона.
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
так їх тулить на сосні
і міркує: а нехай-но
ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
поки є іще тепло,
а як випадуть пороші,
заберу їх у дупло.
Такі тексти гріють не гірше, ніж шерстяні шкарпетки з оленями. Білка стає частиною новорічної казки, а діти – авторами магії. Бонус: ці вірші добре лягають у відео-привітання, якщо раптом у садочку карантин. Усі щасливі, навіть котик, якого нарядили у шапку Санти.
Дитячі віршики про білочку українською мовою від поетів
Поети – люди серйозні, але іноді й вони не можуть встояти перед білочкою. Вони бачать у ній не просто тваринку, а образ легкості, спостережливості й трохи хитринки. Дитячі віршики про білочку українською мовою від поетів – це як десерт із філологічною освітою. Гарно, грамотно і при цьому дуже по-дитячому.
Білка, білочка, стрибунка Лускає горіхи лунко. Чує цілий ліс і бір, Що у білочки обід. В білки хатка невеличка, Тепла, наче рукавичка. На полицях аж до стріхи Там насипані горіхи. (Христина Дорожовець)
Виглянула білочка з дупла,
А у лісі — зимонька-зима!
Розпустила віти до землі,
Замки збудувала крижані.
Білочка гукнула: — Хто така?
А вона сказала: — Я — зима!
— То заходь до хати на млинці!
Гості будуть — лиси і зайці.
Зима хусточку наділа із сніжка,
Срібні дзвони почепила на коня,
Облетіла вмить угіддя всі,
— Дякую вам, звірі лісові!
Морозець танцює гопака,
Іскри розсипає з чобітка.
Зорі місяць розгойдав в руці
І насипав щастя в гаманці.
(Інна Паламарчук)
Як гарно в парку! Білочки повсюди
Стрибають по деревах, по траві.
Горішками підкормлюють їх люди,
Про зиму в білок думка в голові.
Запаси роблять, щоб було що їсти,
Коли вітри почнуться і сніги…
Знайде горішок білка й стане гризти.
То ж і морози будуть до снаги,
Бо буде тепло, затишно і ситно.
В гніздо тепленьке вітер не зайде.
То ж по гілках стрибає білка спритно
Й хова горішки. Потім їх знайде.
Руда красуня, вивірка маленька
У світ красу і радість додає.
Така хороша, спритна, чепурненька…
Як добре, що такі звірятка є. (Надія Красоткіна)
Ці вірші наче пройшли перевірку класичною літературою й залишилися живими. У них є ритм, музика мови і білочка, яка скаче не лише по деревах, а й по уяві. Навіть дорослим цікаво. А якщо читати перед сном – то, можливо, уві сні з’явиться хвостата поетка.
Білочка – це поезія з хвостом. Вона стрибає з рядка на рядок і робить дитинство трохи веселіше. Я білочка руденька вірш – це шлях у світ фантазії, гри й ніжного гумору. Читайте разом з дітьми, радійте разом з білочками, і хай у кожному віршику буде трохи пухнастого щастя.