Грицько Бойко римував дитинство з такою точністю, як дід ріже кавун – просто і весело. Його герої не вміють сидіти спокійно, сперечаються з бабусею, говорять з жабами і будують повітряні мрії з гумору. У віршах Грицька Бойка живе дворове життя, у якому кожен чобіт може загубитися, а кожне слово має кінець на «ось».
Вірші Грицька Бойка для дітей
Грицько Бойко був українським поетом, публіцистом і перекладачем. Народився 1923 року в селі Носівка на Чернігівщині. Закінчив Літературний інститут імені Горького в Москві, працював у редакціях газет і журналів.
У його доробку є збірки для дорослих, але найбільшу популярність принесли вірші для дітей. Його твори входять до шкільної програми, озвучуються на радіо і часто стають основою для дитячих театральних виступів.
Вірш Грицька Бойка “Бабуся й онук”
Дитинство Грицька Бойка минуло серед полів і садів Чернігівщини. Він ріс у родині селянина, де змалку чув народну мову, пісні і гумор. Після школи навчався у Харківському педагогічному інституті. Згодом вступив до Літературного інституту в Москві, де почав друкуватися як дитячий поет.
А внук ніяк не засинає.
Розповіла вже всі казки,
I віршики, і приказки.
Стомилася, та все ж співає, —
А внук ніяк не засинає.
Аж враз в кімнаті тихо стало —
Мабуть, уже заколисала…
Та ні, знов пісенька луна
Якась тонка і голосна.
Піду в кімнату подивлюся —
Щось наче голос не бабусі
Зайшов — побачив я дива:
Бабуся спить, а внук співа!
Вірш «Бабуся й онук» показує ситуацію, яка часто трапляється в родинах. Бабуся з любов’ю готує кашу, а онук вигадує способи уникнути ложки. Автор передає кумедну боротьбу двох поколінь через живий діалог і жести. У вірші багато емоцій, знайомих кожному, хто хоч раз годував дитину або відмовлявся від каші.
Вірш Грицька Бойка “Вереда”
Грицько Бойко був одружений, мав дітей і присвячував їм багато творів. Його домашнє життя часто ставало джерелом сюжетів для поезії. Він спостерігав за дитячими реакціями, суперечками, фантазіями, і переносив це у віршовану форму з точністю і гумором.
Одинця-мазунця.
Мамі з ним була біда:
Одинець був вереда.
Вереда вередував,
Всім спокою не давав:
І бабусі,
Й тьоті Ірі,
І сусідам
По квартирі.
Навіть котику-
Воркотику
Малому
Від плачу
Тікать доводиться
Із дому,
А горобчики
Сміються
У садах:
— Цвір-цвірінь!
Уже проснувся
Вереда!
Ось у ліжку
Він сидить,
В стінку стука:
— Мамо, йди!
Іди сюди!
Візьми на руки! —
Хлопець дриґає ногами,
Обливається сльозами
І подушку обніма:
— Ма-ма-ма!
Стала мама
Умивать
Одинця, —
Репетує
Мазунець
Без кінця!
Кулачками тре він очі:
— Я вмиватися не хочу!
Теплої води нема!
Ма-ма-ма!
Мама мило
Червоненьке
Узяла,
Вереду свого
Вмивати
Почала.
Знову плаче:
— Я не хочу!
Ой, заходить мило в очі!
Не намилюй!
Не вмивай!
Ай-ай-ай!
Стала мама
Вереду
Утирать,
Вереда давай
Ще дужче
Кричать.
Він до лоба приклада кулачок:
— Ой, колючий рушничок, рушничок!
Ти мене не обдирай,
Ти гладеньким витирай!
Ай-ай-ай!
Мама супу
Із каструлі
Налила,
Мама ложку
Вередулі
Подала.
— Нащо ложка? Забери ти!
Хочу суп з тарілки пити! —
І руками обома
Він тарілку підніма.
— Ма-ма-ма!
Враз за шию
Потекло —
Гаряче!
Верещить він:
— Ой пече!
Ой, пече! —
Як затупає ногами,
Та до мами із сльозами:
— Суп гарячий… їж сама!
Дай того… (чого нема!)
Ма-ма-ма!
Ось бабуся
Вже зайшла
До кімнати,
Булку з маком
Принесла
Для внучати.
— Я не хочу їсти так!
Виберіть із булки мак!
Чом варення в ній нема?
Ма-ма-ма!
Вереда
Усе кричить,
Не змовка:
— Ви з вареннячком
Спечіть
Пиріжка!
Яз варенням хочу їсти,
Тільки так, щоб був без тіста,
А начиночка сама!
Ма-ма-ма!
Стала мама
Одягать
Вереду,
Вереда
Галасувать:
— Не піду!
Хочу дома я сидіти!
Вже набридло мені літо!
Хочу, щоб була зима!
Ма-ма-ма!
Мама слоника
Купила
Заводного.
Вереда Горла щосили:
— Не такого!
Я не хочу заводного!
Ти купи мені живого,
Із ногами чотирма!
Ма-ма-ма!
Він із мамою
Гуляв
У саду.
Хто проходив —
Впізнавав
Вереду.
Знов розплакався синочок:
— Мамо! Хочу в дитсадочок,
Гратись з дітками всіма!
Ма-ма-ма!
А йому відповіли Малюки:
— Ну, навіщо вереда
Нам такий?
Ні, не візьмемо тебе
Ми сюди:
В дитсадочок нам не треба
ве-ре-ди!
У вірші «Вереда» йдеться про дитину, яка сама не знає, чого хоче. Вона відмовляється від усього, сперечається і капризує. Автор показує це не з осудом, а з усмішкою, підкреслюючи, як часто діти самі заплутуються у своїх бажаннях.
Вірш Грицька Бойка “От якби ми під вербою”
Грицько Бойко працював у газетах, редагував дитячі журнали і писав вірші, які читали у школах, вдома і на радіо.
Він уважно стежив за тим, як говорять і мріють діти, і створював тексти, які легко запам’ятовуються. Його праця поєднувала літературну майстерність і тепле ставлення до дитячого світу.
Не зустрілися з тобою,
І якби не роздягались,
І якби ми не купались,
І якби на глибині
Не було пенька на дні,
І якби про те ми знали,
І якби ми не пірнали,
І якби не всі якби,
Не набили б ми лоби!
У вірші «От якби ми під вербою» звучить мрія про ідеальне літо. Діти уявляють, як добре було б жити в природі, ловити рибу, їсти смачне і ні про що не турбуватися. У поезії є відчуття волі, сміху і безтурботного щастя, яке народжується з фантазії.
Гуморески Грицька Бойка
Кумедні вірші Грицька Бойка стали візитівкою автора ще у перших збірках. Він обрав гумористичне амплуа не випадково, бо вважав сміх ефективним способом пояснювати складні речі просто. Йому вдавалося передати дитячі звички, примхи і мрії так, що вони викликали і сміх, і впізнавання. Бойко створював образи бешкетників, хитрунів, балакунів, які жили у кожному подвір’ї.
Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.
Тільки Ох прилип до ліжка:
– Ох! Полежу ще хоч трішки!
Для Максима, Юри, Клави –
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:
– Ох! Як довго йде урок!
Ось указку Ох тримає —
Хлопець Африку шукає:
– Ох! Куди це з карти зник
Всім відомий материк?..
Ох рішати став задачу
І над нею ледь не плаче:
— Ох! Задача не легка,
Краще я спишу в дружка!
Ох заглянув у шпаргалку,
Та шпаргалку-виручалку
В нього вчитель відібрав…
— Ох! Навіщо підглядав?!
Мати кашу варить сину —
До обіду півгодини.
Ох за нею ходить вслід:
– Ох! Коли вже той обід?
Триста кроків до кіно,
Пішки був би там давно,
Та сидить Ох і чекає:
— Ох! Трамвая щось немає.
Мчить на санях із гори
Цілий поїзд дітвори.
Тільки Оха там нема:
— Ох! Мороз мене пройма!
Одягли ми ковзани,
І у всіх біжать вони.
Ох, мов козлик на льоду:
Ох! Тримайте! Уп-паду!
Ми комедію дивились,
Ми сміялись — аж втомились.
Тільки Ох там бубонів:
Ох! Я спати захотів!..
Дощ весняний сє з неба,
Обійти калюжу треба.
Ох стоїть і дожида:
— Ох! Хай висохне вода!
Треба Оху м’яч підняти
Там, де гуси й гусенята.
Ох спинився і гука:
Ох! Боюся гусака!
І Андрійко, і Микола
Кличуть Оха грать в футбола.
Ох із місця анітрішки:
– Ох! Болять у мене о ніжки…
У вікно влетіла муха,
Сіла Охові на вухо.
Ох руки не підійма.
— Ох! Нехай злетить сама!..
Ми рибалимо удвох,
Вудку взяв і хлопчик Ох.
Та заснув там: люлі-люлі!
Ловись, рийко, із каструлі!..
Сонце гріє гаряче,
Сонце гріє, аж пече…
Тільки Оху це байдуже!
— Ох! Вода холодна дуже!..
Коло річки Ох бродив,
Черевики забруднив.
— Ох! Це ж треба мити їх?
Краще я піду в брудних…
Коло вогнища хлоп’ята.
Дрова Ох пішов шукати.
Як пішов, та й не прийшов —
Ані Оха, ані дров!
Може, він прийшов у клас?
Може, Ох той серед вас?
В класі в нас
Є Панас,—
Маєм з ним мороку:
Без шпаргалки-виручалки
Він не ступить кроку.
Він без «НЕ»
Не дихне,—
Тільки й чуть від нього:
“Я НЕ знаю, я НЕ вмію,
Я НЕ чув такого”.
От якраз
Наш Панас
Знову біля дошки,—
Та домашнього завдання
Він не зна нітрошки.
Він стоїть
І мовчить,—
Сум в очах у нього…
Та шпаргалка-виручалка
Ось летить під ноги.
Озирнувсь
І нагнувсь,
Вчитель не побачив.
Та шпаргалку прочитавши,
Він ледь-ледь не плаче.
Бо написано
В ній
Так було Панасу:
«Не надійся на шпаргалку!»
Це від всього класу.
Сьогодні Маринка
Уроків не знала.
Домашнє завдання
В Галинки списала.
Зі школи додому
Вернулись дівчатка.
І тут повторилось
Усе в них спочатку.
Удома Маринка
Отак міркувала:
«Сьогодні в Галинки
Уроки списала.
Чого ж я завдання
Робити спішу?
І завтра в Галинки
Уроки спишу!»
Галинка ж удома
Отак міркувала:
«Сьогодні Маринка
У мене списала.
Чого ж я завдання
Робити спішу?
Його у Маринки
Я завтра спишу!»
А ранком у школі
Зустрілися двоє.
Спочатку дівчатка
Зраділи обоє.
Та стала Маринка
Галинку питати:
— Чи можна іще раз
У тебе списати?
Галинка у сльози:
— От бачиш, яка ти,—
Я думала в тебе
Сьогодні списати!..
До столу учителька
Їх запросила
І порівну двійку
На двох розділила.
Вийшов синочок
Сам в дитсадочок.
Вчить його мама:
– Йди собі прямо!
Йди, та дивися –
Не загубися!
– Добре, мамусю,
Не загублюся!
Я ж вам не голка,
Я ж вам Миколка!
У Милочки-
Крутилочки
Є дзиґа заводна:
Як заведеш –
Покрутиться
І спиниться вона.
А Милочка-Крутилочка,
Мов дзиґа, так і так
Все крутиться
Та крутиться,
Не спиниться ніяк!
– Де ти завозилася?
Де ти забруднилася?
– Я в калюжі з сонечком
Гралася в долонечки!
– Нащо калоші ти взуваєш?
– Я в них на вулицю піду!
– Але ж грязюки там немає…
– Нічого, я її знайду!
Загубила голку Ніна,
Стала Ніна
На коліна:
Знайшла голку,
Та не шила –
Ніна нитки загубила.
Загубила нитки Ніна,
Стала Ніна
На коліна:
Знайшла нитки,
Та не шила –
Ніна голку загубила…
Цього вірша про дівчатка
Починай читать спочатку.
Чай хазяєчка мала
На вечерю нам несла.
Хоч ступала тихим кроком –
Підсковзнулась ненароком.
Чашка з блюдечком додолу –
Покотилась біля столу,
Покотилась і розбилась –
Черепочки розлетілись.
Мама сплеснула руками.
– Як це сталось? – каже мама.
– А ось так! – І тут дівчатко
Повторило все спочатку:
Друга чашка біля столу
Покотилася додолу,
Покотилась і розбилась –
Черепочки розлетілись…
Тепер мамі ясно!
– Чого тікаєте врозгін?
Ви ж – вчотирьох, а він – один…
– А ми не знаєм, – каже Влас, –
За ким він гониться із нас!
Останні роки поет провів у Києві, продовжуючи писати для дітей і зустрічатися з юними читачами. Він помер у 1978 році, залишивши велику спадщину веселих і чесних текстів. Його книги і далі видаються, а гуморески живуть на вустах у нових поколінь.