Українська пісня звучить так, ніби народжена між колосками і зорями. У ній – сльоза матері, жарт козака, сміх дитини і туга вигнанця. Вона переходить із уст в уста, як оберіг, кий не втрачає сили навіть у чужих краях.
Вірші про пісню як “голос душі”
Поетичні рядки про пісню часто звучать не гірше за саму мелодію. Образ пісні у віршах – це втілення памʼяті, емоцій, пережитого і переданого крізь покоління. Автори надають їй голос, що говорить про радість, прощання, дитинство, дорогу і розлуку.
Короткі вірші які самі стали піснями
Іноді кілька рядків змінюють хід пісенної історії. Автор пише вірш без жодного музичного задуму, а через рік його вже співають на весіллях, в армії, на сцені або в полі. Пісня народжується з ритму слова, коли строфи самі підказують мелодію. Саме так сталося з творами, які згодом отримали друге життя у музиці.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами, –
Сорочку мати вишила мені червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.
Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко –
і тихо пішла за межу.
Наприклад, “Червона рута” починалася з поетичних чернеток Володимира Івасюка, як і «Водограй», яку наспівували до запису. Вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» — це вже не окрема поезія, а музичний символ нації. Текст «Ой у вишневому саду» не писався композитором, але живе в народній уяві як пісня. Ліна Костенко з її строфами про кохання й прощання теж стала джерелом для багатьох музикантів.
Вірші-оди про українські пісні як спадщину
Поетичні оди прославляють українську пісню як явище, що обʼєднує час і простір. У них пісня зображується не як розвага, а як жива памʼять, що зберігає діалекти, образи, звичаї, мелодику мови. Саме через оду пісня набуває образу святості, вона асоціюється з колискою, битвою, весіллям, молитвою.
Жартівлива, радісна, сумна…
Ти в моїй душі живеш з дитинства,
Наче казка – дивна й чарівна.
Колискову, що співала мати,
Чую я крізь далі голубі…
Ти завжди зі мною – в будні, свята,
Ти розрада в смутку і журбі.
Вся історія мого народу
Раптом оживає у тобі:
Віковічне прагнення свободи,
Дух палкий, незламний в боротьбі.
Ти даруєш щем і насолоду,
Щирі, неповторні почуття,
І несеш від роду і до роду
Життєдайне полум’я буття.
В нашій світлій хаті.
Ми гостей найкращих
Раді зустрічати!
Добрим, щирим словом,
Ласкою, привітом!
Хай лунає дзвінко
Пісня розмаїта!
лине пісня українська, пісня нашого народу,
Від серця до серця з родини в родину
Народная пісня Вкраїною лине!
Хоч вітру у садках нема,
А я літаю легко,
Весела, радісна, сумна.
Я скрізь: у сонячнім промінні,
В траві зеленій, у ліску,
У висіянім в грунт насінні,
В пшеничнім стиглім колоску.
Я ангельським малим стебельцем
В душі невинній проросту.
І разом з вашим добрим серцем
Ми будем вічно на посту.
Щоб пісня мамина не згасла,
Співайте, ниви і гаї!
По всій чудовій Україні
Співайте з нами солов’ї!
Вогню такого не передаси,
Нічим, крім пісні, посестри любові
Криниці невичерпної краси.
Буває пісня тугою налита,
І туга душу наскрізь пропече
Бува така, що наче серед літа
Срібляста річка в синю даль тече.
Вона – любов, вона – печаль і втіха
Жива вода на виразки душі
Поки живе – убереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
Співала пісню дзвінку, голосну, то знов таємно, тихо говорила.
Вона мені співала про любов, про молодості радощі й надії,
Вона мені переспівала знов те, що давно мені співали мрії.
Душі людської вічне відкриття.
Вона ніколи, як і хліб насущний
Не вийде з всюди сущого життя.
Пісня виступає як окрема особа – вона знає про рід, передає таємне, торкається глибоких пластів ідентичності. Такі вірші створюють відчуття, ніби до голосу української пісні дослухається не лише людина, а й історія.
Народна пісня у віршах як жива памʼять
Народна пісня формує образ України без карт і підручників. Вона передає традицію через ритм і слово, створюючи в поезії цілий простір для переосмислення. У віршах про неї зʼявляються знайомі з дитинства мотиви, тому звучить лелека над хатою, дівчина з граблями, калина у вікні.
Там, де туга моя кінчається.
Край дороги, як пісня чаїна,
Починається Україна.
Україна моя починається
Там де доля моя усміхається
І як пісня, як спів солов’їний,
не кінчається Україна.
Як із Дніпра бере веселка воду,
О рідна пісне, знову ти прийшла
До матері й до батька – до народу.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити,
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
То найперша материнська мова.
Пахне вона мятою і цвітом,
Чебрецем і суничним літом.
Пахне молоком і споришами…
Скільки в ній ласкавості і шани,
Скільки в ній тривожності людської,
І надій, і сивини гіркої…
І в літнії короткі теплі ночі ,
Завжди мої співали земляки –
Про козаків , калину , карі очі…
Весь час жилося тяжко на селі,
Та пісня душу людям зігрівала,
Пісень співать навчали дочок матері,
Батьки синів співать пісень навчали.
Пісні народні – жартівливі і серйозні,
Вони єднали в мирі й на війні ,
Звучали на весіллі і в поході.
Що ж сталося ? Чому в наш час не так?
Невже нам жити важче аніж предкам?
Чому ж пісні сьогодні в селах не звучать
Про козаків , про чорнобривці, чорну редьку
Згадаємо ж давайте у цю мить ,
Що українці це народ співучий.
Висушена вітром у краї чужім,
Українська пісне, т и прийшла шляхами
До мойого серця і живеш у нім.
Ой, була в нас ненька – Запорозька славна Січ.
Чорний вус, брова чорнява не судомив душу страх,
І летіла наша слава на розгонистих вітрах.
Нам пісня, мов жива вода, дощем наповнює криницю.
Вона у нашому є світі, вона у нашій крові,
У нашій долі і ріллі, вона у нашій долі.
Без об’яви звучить.
Автори часто вводять у твір не лише фольклорні сюжети, а й саму структуру народної пісні, адже повтори, паралелізми, пестливі звертання створюють ритм, що дихає селом, обрядом, голосом прабабусі. Іноді твір виглядає як псалмоспів, іноді переходить у весільний спів, а буває, що стає голосом прощання або плачем за домом.
Пісні на вірші Тараса Шевченка та їх сила
У творах Шевченка пісня зʼявляється як ознака памʼяті, свободи, болю і надії. Вона говорить голосом кріпачки, мандрівного кобзаря, солдата, матері. Через пісню автор не прикрашає реальність, а викриває її. Він виводить мелодію на передній план, змушуючи її не супроводжувати, а вести.
| Назва твору | Виконавець / Колектив |
|---|---|
| «Думи мої, думи мої» | Всесвітня капела бандуристів |
| «Розрита могила» | Гурт “Кому вниз” |
| «Калина» | Гурт Трансформер |
| «Ой по горі роман цвіте» | Піккардійська Терція |
| «Диво» | JONIBEK, хор (музика Александр Яшин) |
| «Вітре буйний» | Марина Гольченко, Кубанський козачий хор |
| «Не нарікаю я на Бога» | Гурт “Кому вниз” |
| «Гомоніла Україна» | Тріо бандуристок «Дивоструни» |
| «Гамалія» | Гурт «Фата Моргана» |
| «Суботів» | Гурт “Кому вниз” |
| «Заповіт» | “Тарасова ніч”, музика Івана Нишпора |
| «Реве та стогне Дніпр широкий» | Хорове виконання |
| «Думи мої» | Артем Пивоваров та DOROFEEVA |
| «Тополя» | Гурт “Хочу ще!” |
| «Зоре моя вечірняя» | Діана Петриненко |
| «Думи мої, думи мої» | Бандурбенд |
| «Реве та стогне Дніпр широкий» | Хор ім. Г.Г. Верьовки (музика Д. Крижанівського) |
| «Реве та стогне Дніпр широкий» | Олег Александров (7 років) |
У багатьох поезіях спів єдина форма опору або втіхи, коли всі інші зникли. У «Причинній» саме пісня тримає душу дівчини на межі. У «Наймичці» – звучить крізь сльози. У «Перебендi» – дає силу бачити серцем. Пісня в його віршах не стає декорацією – вона змінює хід розповіді.
Шевченко відчував пісню як рідну стихію. Тому у його віршах вона жива, вперта, тиха і водночас всесильна. Сила такої пісні не в акордах, а в правді, яку вона несе.