Ще до того, як мозок усвідомлює, що понеділок — кава вже все зрозуміла і подала сигнал «виживати». Ароматний напій щодня перетворює мільйони людей на майже функціональних особистостей. Хтось варить її у джезві, хтось — у шкарпетці, а хтось просто пише про неї вірші і мріє про друге горнятко. І якщо натхнення вранці не приходить — кава приходить першою і все вирішує сама.
Про горнятко кави, вірш і інші справи: як любов до напою стала поетичним жанром
Чимало людей починають свій день із чашки кави, і для багатьох вона давно стала більше, ніж напоєм. Це ранковий ритуал, антистрес, аромат пам’яті й роздумів. Любов до кави така міцна, що природно перейшла в поетичну форму — хтось описує у віршах перший ковток, хтось згадує розмову з коханою над еспресо.
З історичних джерел відомо, що ще у XV столітті в Османській імперії поети оспівували каву у своїх медресе — закладах, де її вперше подавали поруч із літературними дебатами. У XVII столітті в Європі кав’ярні стали осередками інтелектуального життя — лондонські та паризькі «coffee houses» відвідували поети, філософи, журналісти.
В Україні ж перші літературні згадки про каву з’явилися наприкінці XVIII століття, коли вона прийшла з Австрії до Львова — а далі вже все пішло віршами, притчами і любовними посланнями з ароматом арабіки.
Маленькі вірші про каву — ідеальний формат для посту, чашки і натхнення
Короткі вірші про каву мають свою магію — вони легкі, образні й швидко запам’ятовуються. Розмір дає змогу вмістити сенс, настрій і кавову філософію в кілька рядків. Такі вірші гарно виглядають у соцмережах, особливо під ранковими фото з чашкою капучино на підвіконні. Якщо додати добру цитату — можна навіть отримати зіркове збереження у когось в «архів».
Дарує зранку нам натхнення,
Дає наснагу устократ
Полинути над сьогоденням.»
Вчорашні спогади болючі,
Зумійте серцем зрозуміть –
Пройшло, що було неминучим…
Додайте цукор сподівань,
Надій, що прагнуть у майбутнє,
Без зайвих часу міркувань,
Відчуйте присмак незабутній.»
Дарує філіжанка кави,
І кожен день цього життя
Живіть щасливо і яскраво!»
Початок дня – у філіжанці на столі.
До себе манить пінкою духмяною,
Розбудить сонний мозок в голові.»
Приємним присмаком лишається в мені.
І недаремно кажуть: «Жінка пахне кавою»
Цей божевільно-загадковий аромат жіночої душі!»
Навіть якщо поезія в чашці не зійде на друк, вона точно зробить день теплішим. Можна не бути поетом, щоб оцінити риму про лате. І навіть холодна кава краще звучить у римованому супроводі.
Вірші про каву і кохання — ранкове натхнення і спільне тепло
Кохання і кава завжди поруч, як жарка ніч і перша ранкова філіжанка, що розігріває серце. Поети давно помітили, що аромати, гіркота і ніжні відтінки ароматного напою здатні пробудити почуття. Деякі вірші, створені над кавовою чашкою, складають музичні рядки, де кожен ковток — мов обіцянка зустрічі. Навіть класики присвячували каві рядки, так само як і своїм коханим, бо іноді розмова про любов починається саме з ранку та капучино.
Пахне кава в твоїх руках.
Потягнусь. Поцілуй, як хочеш!
А чи знаєшся ти на снах?
Розтлумач мені: небо синє,
Сонце, квіти – як навесні?
Любий, ніжний, єдиний, сильний!
До кохання то сняться сни!”
і цілуємось раз по раз…
Як сьогодні вставати тяжко.
Де ж бо каві підняти нас!”
Осінь чекаю з самого ранку.
Бамкнув годинник, показує восьму.
В двері без стуку зайшла моя Осінь.
Погляд веселий, бісики скачуть.
Ні! Моя осінь зовсім не плаче!
Легко до столу підходить, грайливо.
Золотокоса! Жвава! Не сива!”
Тепла кава холоне щораз на столі.
Я подякую Богу, що вранці о восьмій
Цим дощем нагадав – ми сьогодні живі!”
Доброго ранку, кажу я ласкаво!
Годі вже спати, співаймо пісень!
Але спочатку – вип’ємо кави!”
З українських авторів експресивно висловлювався Василь Махно, зокрема віршем «Coffee in Starbucks», де кава переходить межу побуту і стає метафорою душі. Серед європейських поетів не можна оминути французького символіста Артюра Рембо, який після літературної кар’єри працював у кавовому бізнесі в Ефіопії — факт, що підтверджують джерела. Це поєднання мистецтва і кави живить образи, де любов і ранковий аромат стають одним цілим.
Вірші про львівську каву — поетичне зізнання в ароматах міста
Львів називають кавовою столицею України, де кав’ярні зберегли австрійську традицію ще з ХІХ століття . У затишку кав’ярень звучали перші вірші про аромат міста, про щедрість гущі і зустрічі з рідними. Поети оспівували не лише напій, а й настрій, що дарують стіни старих будинків і тепло філіжанок. Історія львівської кавової культури переплітається з літературою, де аромати стають головними дійовими особами.
На каву до міста Лева
Стрічатимем осінь ласкаву
Що прийде, немов королева…
Пройдемося Львовом чарівним,
Поринемо знову в казку,
Подихаєм теплим містом,
Щоб спогадів – під зав’язку!”
Музикант з сопілкою,
В петличці барвінок,
Йшов до площі Ринок .
Там львівська панянка-
Сукня-вишиванка,
В пацьорках без ліку,
Чекала музику.
Повела бровою,
Тупнула ногою,
Коса руса з стрічкою,-
Звалася Марічкою.
Кави філіжанку-
Гостив коліжанку,
По чарці наливочки
З вишеньок і сливочки.”
Якась цілюща дивина.
Зрання пригубиш шанобливо
І вже смакуєш дотемна.
Гірко-солодка, наче жінка,
І запашна, як райський плід, –
Утихомирить на хвилинку,
Щоб надихнути на похід.
Немов смола, густа і темна,
Як горобина довга ніч, –
Вона обрядом невід’ємним
Прощань являється і стріч.”
Столичні поети, зокрема Назарій Яремчук і колектив сучасних авторів, часто згадують Львів як місце, де кава й мистецтво стають нерозлучними. Завдяки цьому місто стало магнітом для поетичних зустрічей і культурних подій. У результаті львівська кава перетворилася на символ гармонії смаку і слова, яким захоплюються і гості, й місцеві.