У вересневих зошитах з’являються перші рими — прості, як малюнок сонця на палітурці. Вони звучать у школах, на святах, у соцмережах — там, де хочеться сказати щось добре. Дитячі вірші про мир в Україні — це не про римування, а про щире «хочу, щоб усі були живі». І саме такі короткі вірші про мир без війни стають щоденними оберегами, які легко запам’ятати, але важко забути.
Вірші про мир: як звучить тиша
Поезія миру не потребує складних рим. Достатньо серця, паперу й мрії про спокійний дім. Ці тексти народжені не для книжок, а для шепоту в укритті. Вони звучать краще за новини і сильніше за тишу після сирени.
А надворі сонечко і весна.
І не скажеш, начебто, що війна.
Тільки в серці щем, а в очах – сльоза,
Бо далекі гупання – не гроза.
Бо шляхами рідними ворог йде,
За собою смерть і біду веде.
Та не стане плакати наш нарід –
Бо ми сильний, мужній, козацький рід!
Разом переможемо! Слава Україні!
І. Тарасенко
Настане мир. Колись. Настане!
Хтось дочекається, хтось ні.
І будуть – вже по цій війні –
нові герої-ветерани.
І знову будуть шанувать
в нас невідомого солдата.
І будуть жінка, діти, мати
свого, живого обіймать.
А ті, у кого свій поліг,
не втішаться і не пробачать.
Ген попливе рікою кача,
та син не верне на поріг…
Так, мир настане. Неодмінно!
Бо моляться удень й вночі
небесні сотні й тисячі
за нашу рідну Україну.
Недавно ми гулять ходили
У парк до братської могили.
На всю алею тополину
Там пам’ятник стоїть: солдат
Тримає на руках дитину
І фронтовий свій автомат.
В могилі сплять бійці-герої,
Що віддали життя за те,
Щоб не було війни нової,
Не згасло сонце золоте!
Щоб не окоп чорнів на ниві —
Хліба цвіли, мов килими,
І щоб веселі та щасливі
У дитсадок ходили ми!
Щоб виростали ким захочем:
Хто — трактористом на полях,
Хто — будівельником робочим,
Хто — прокладе на Місяць шлях!..
Поклали на могильні плити
Свої букетики малі…
Ми хочемо без воєн жити!
Хай буде мир на всій землі!
Та і в мороз, і в негоду
Всі вартові на посту,
Мир бережуть для народу,
Землю твою золоту:
Щоб у дитячім садочку
Дітям у радощах жить.
Час уже спати, синочку.
Татко твій сон сторожить!
(М. Познанська)
У цих рядках усе, що не встиг сказати голос. Вони прості, як дитяче «чому?», і глибокі, як мовчання на уроці після тривоги. Кожен вірш — наче ковток повітря, коли відкривають двері після ночі в укритті. І якщо він зачепив — значить, працює.
Вірш до Дня миру: для шкільної сцени і кухонного столу
Що краще — глобус чи олівці? Діти точно знають: під час читання вірша до Дня миру клас стає трохи добрішим. А дорослі — трохи вразливішими. Ці рядки підходять і для ранкової лінійки, і для маминого інстаграму.
А знаєте, війна колись закінчиться
І з часом відбудуються міста,
Але ніколи більше не повернуться
Всі ті, кого забрали небеса,
Їх вже немає, безліч їх загинуло,
Але за що? Чому така ціна?
Вони на небі мабуть, поруч з ангелами,
Їм там спокійніше, бо на землі війна,
Це все так боляче, що серце розривається,
Де правда і в чиїх руках життя?
Чому війна лише простих людей торкається?
А для політиків здається просто гра…
Знову до неба я з молитвою звертаюся,
Благаю Боже, спокою пошли,
Щоб моя рідна серцю Україна
Не знала більше пострілів війни,
А знаєте, війна колись закінчиться
І тільки спогади залишаться в серцях,
Благаю Боже, збережи мою країну,
Молюсь до Тебе, збережи усім життя…
(М. Скочиліс)
Цвіте калина коло хати...
Навкруг квітує вся земля...
Це - Україна, моя мати,
До мене словом промовля:
«Поглянь навколо, моя доню,
Який прекрасний рідний край!
Склади в молитві ти долоні,
У Бога доленьки прохай.»
Створив Господь мою Країну,
Нам для життя подарував.
До Бога я думками лину,
Прошу, щоб щастя він їй дав.
«Хай буде мир для України!» -
Всі просять: доньки і сини.
Молитви наші Богу линуть,
Щоб більше не було війни.
Хай квітне наша Україна,
Буяє золотом ланів!
До Бога пісня наша лине...
Йому присвячений той спів.
(Н. Карпова)
А в небі синява така — безмежна!
А в світі — сонце, літечко, тепло!
Годує діток пташка обережна
І хоче, щоб дитя її росло.
І хоче на крило його підняти,
І показати пташеняті світ.
А мати хоче сина пригортати,
Він молодий, йому так мало літ,
Та син її за рідний край воює,
Щоб жити мирно в селах і містах.
А на солдата ворог скрізь чатує,
Стріляє в спину, з засідки в кущах…
А в сина ж очі, як волошки в житі,
А голос сина в серденьку бринить…
Він тільки-тільки починає жити,
Та ниточка життя урвалась вмить.
І він упав, а погляд в синє небо,
Та світ відразу стих і почорнів…
Вставай, синочку, не лежи, не треба,
Ти ж так співав, ти ж жити так хотів…
Вставай, синочку, буде все, як треба,
Ми у квітучі підемо поля…
Сполохана душа злетіла в небо
І застогнала матінка-земля —
Дітей вона не хоче хоронити…
А дні стоять погожі і ясні.
Людським синочкам треба жити, жити,
Дітей ростити і співать пісні.
А небо, мов красуня синьоока,
Заманює і кличе в синю даль.
Іде війна підступна і жорстока
Та обкрадає матерів, на жаль…
Вам нащо війни, люди, схаменіться.
І з миром йдіть в чарівне майбуття.
Всевишньому доземно поклоніться
За кожну-кожну мить свого життя.
(Н. Красоткіна)
Весна летить, а миру все немає,
Іде війна… І скільки ж буде йти?
Агресор нищить все, людей вбиває,
Збирається і далі бій вести…
А ми всі стоїмо і миру ждемо,
Втрачаємо людей своїх щодня.
Гру із Росією-агресором ведемо,
Хоч знаєм — перемовини дурня.
Нам ворога знешкодити потрібно,
Розбити, щоб і духу не було.
Загнати якнайдалі принагідно
І щоб за ним аж вітром загуло.
(Н. Красоткіна)
Такі вірші легко вивчити, бо вони ніби вже живуть у пам’яті. Вони звучать і серйозно, і з усмішкою — як самі діти. Після них хочеться обійняти весь клас і сказати: «Мир буде». І, що цікаво, всі повірять.
Дитячі вірші про мир в Україні: у піжамі, з котиком і на ходу
У цих віршиках замість пафосу — пластилін, замість героїв — дідусь, який пішов по хліб і повернувся з перемогою. Кожна дитина створює свій світ, де ракети — тільки в космосі, а війна — лише в підручнику історії. Вони короткі, без рими, але з сенсом, як дотик руки перед сном.
Україна —
Рідний край.
Поле. Річка.
Зелен гай.
Любо стежкою
Іти -Тут живемо
Я і ти!
Моя рідна Батьківщина
Має назву Україна.
В мене й нація своя –
Українець в мами я.
Є у мене й рідна мова,
Де вкраїнське кожне слово.
(О.Довгий)
До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!
(Ігор Січовик)
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
(Ігор Січовик)
Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні -
Змагається він з нами!
(М. Познанська)
Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
"Мій сонячний дім — це моя Україна!"
(А. Німенко)
Я тримаю у руці
Кольорові олівці.
Хочу я намалювати
Кримські гори і Карпати.
Степ і пагорби Дніпрові,
І озера, і діброви,
І веселку, і калину,
Чорне море і Дунай –
Все це наша Україна,
Наш чудовий рідний край!
(Наталія Зарічна)
Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
(Л. Савчук)
А я дівчинка маленька,
Україна — моя ненька...
Край Карпатський — батько мій -
Любий серцю, дорогий.
В мене стрічка у косичці,
Файні квіти на спідничці,
З гір водичка у відерці,
А Вкраїнонька у серці.
Через річку, через поле
Я піду по стежці в гори
І смерічці заспіваю,
Як я землю цю кохаю.
Хай почує спів мій пташка
І замріяна ромашка,
І усі карпатські села,
Бо щаслива я й весела.
(І. Тучак)
— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.
(О. Лупій)
У цих рядках діти пишуть не про зброю, а про надію. Їхні вірші про мир і перемогу схожі на листівки, які летять у майбутнє з побажанням «повертайся». У кожній римі закладено оберіг, а в кожному слові — справжній талісман. І навіть якщо написано нерівно, усе це звучить дуже рівно в серці.
Короткі вірші про мир в Україні: коли світ вміщується у чотири рядки
Коли рими вистачає на кілька слів, починається магія. У коротких віршах більше змісту, ніж у довгих промовах. Вони звучать у класах, в транспорті, у TikTok — бо прості речі йдуть до серця без черги.
Миру в Україні – бути!
Миру хочуть добрі люди
І дорослі, і малі
Прагнуть миру на Землі!
Три найсолодші літери в житті –
Як колискову, що співала мати
У стомленному самозабутті –
МИР на землі ти винен зберігати.
Дякую мамі, що народила
Дякую татові, що маю сили
Дякую Боже, тобі, за Вкраїну
Милу і рідну мою Батьківщину.
Хай літають завжди журавлі,
Колоски видзвонюють налиті,
Ми за те, щоб мир був на землі
Для усіх дітей на цілім світі.
О.Пархоменко
Хай мир панує на землі,
Щоб діти не боялись,
Щоб дорослі не вагались,
Щоб всі ми – усміхались!
Такий вірш можна написати на серветці, на руці або навіть на запітнілому дзеркалі. Його читають замість статусу, поки вариться гречка. А ще ним можна заклеїти тріщину в серці — і триматиметься! Бо якщо рядків мало, це ще не означає, що їх легко пережити.
Мирна поезія в Україні — це вже не жанр, а національна терапія. Її читають у школах, друкують на листівках і записують на стінах укриттів. Вірші стали коротшими, бо час стислий — але сенс у них тільки глибший. І якщо раптом вам захочеться написати свій — беріть ручку, а якщо ручки нема — беріть олівця, він теж за мир.