У п’єсах Куліша сваряться навіть тіні. Його п’єси звучали так, ніби хтось відкрив вікно в курилку — відразу відчувалося, що далі буде відверто. Не дивно, що біографія Миколи Куліша звучить як історія людини, яка вміла чути мовчання народу і записувати його без цензури. Це життєпис, де фронти змінювались на сцени, а сцени — на допити.
Біографія Миколи Куліша скорочено з фактами, датами і сенсом
Народження Миколи Куліша відбулося 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка, Херсонської губернії, у степовій частині Таврії.
У той час село належало до повітового центру і жило на межі між сільською бідністю та освітніми прагненнями. Саме там, серед солоних вітрів, майбутній драматург уперше почув українську мову з інтонацією правди. Родина Кулішів була селянською, жила скромно, але не соромилася книжки на столі й думки вголос.
Рання біографія Миколи Куліша коротко але з деталями
Мати — Пелагея Михайлівна, селянка з лагідним характером, яка знала напам’ять цілі уривки з псалтиря. Батько — Омелян Омелянович, працював вантажником у порту і часом наймався на сезонні роботи в сусідніх маєтках.
У родині було п’ятеро дітей, Микола був третім за віком і мав найбільший потяг до книжки. Брати й сестри з дитинства звикли до суворих умов і розподілу праці: хтось доїть корову, хтось читає уголос. Саме Миколі дозволяли лишитися з книжкою, бо вже тоді родина відчувала в ньому особливий запал.
Вдома панувала тиша з домішком філософії — батько не любив сварок, а мати часто повторювала прислів’я на всі випадки життя.
Освіта Миколи Куліша від першої грамоти до студентського квитка
Початкову освіту здобув у Чаплинській школі, де вчителі відзначали його виняткову пам’ять і грамотність. Після цього вступив до Олешківського міського училища, яке закінчив із похвальним листом.
У гімназії читав усе підряд — від Котляревського до Достоєвського — і вмів переказувати так, що вчителі просили говорити повільніше. Мріяв вступити до Київського університету, але обрав Одесу, бо навчання там було дешевшим і ближчим до дому. На історико-філологічному факультеті Одеського університету вивчав мови, класичну літературу, теорію драми та педагогіку.
У 1914 році, разом із початком Першої світової, залишив навчання і пішов добровольцем на фронт, де згодом отримав звання прапорщика. Університет так і не закінчив, але залишився назавжди носієм високого рівня культури й освіти, що відчувається у всіх його п’єсах.
Особисте життя і Цікаві факти з життя Миколи Куліша
Микола Куліш мав одне велике кохання, яке витримало і війну, і злидні, і творчі бурі. Його дружина Антоніна Чередниченко була не лише вчителькою за фахом, а й партнеркою по духу, яка розуміла, чим пахне література під наглядом НКВС. Вони познайомились у роки громадянської війни, а побралися в Одесі у 1920 році. У подружжя народилась донька Оля, якій Куліш присвячував листи, наповнені теплом, тривогою і мудрістю.
Під тиском репресій саме родина була для нього тією безмовною опорою, що тримала рівновагу. Навіть із Соловків він писав дружині щирі, іноді болісні листи. В одному з них є така фраза:
«Коли я думаю про тебе, то ніби повертаюся з холоду в дім, де тепло світиться від твоїх очей»
(лист із Соловків, 1936 р.)
В іншому листі до доньки він зізнавався:
«Олю, якщо колись будеш читати мої п’єси — знай, що я писав їх не для галочки, а для правди, яку ніколи не встиг договорити до кінця».
Таємний штрих до особистого — зустріч в Одесі 1924 року з Олімпіадою Корнєєвою, яку Куліш ніжно називав Ладушкою. Вона керувала дитячим садком і мала неабиякий хист бачити в людях поетичне. Для Куліша вона стала тим внутрішнім вогником, який не загас навіть у роки заслання. Ладушка вірила, що з нього ще вийде великий поет, а не просто драматург — і саме це сприймав як порятунок душі.
Ця нездійснена близькість залишила поетичний осад у багатьох його текстах. Мотив туги й нереалізованого кохання звучить у «Патетичній сонаті», написаній на тлі родинної прив’язаності та натхнення від доньки Ольги, яка в той період грала на фортепіано. У цій п’єсі є все: тріщини в ідеях, тіні у словах і відлуння того, що ніколи не здійсниться, хоча жило поруч.
Чому плутають Миколу Куліша і Пантелеймона Куліша
Обох звали Кулішами, обидва писали українською і обоє залишили після себе тексти, які розбурхували — ось і вся причина плутанини.
Пантелеймон Куліш жив у XIX столітті, був істориком, перекладачем Шекспіра і автором першого українського історичного роману. Микола Куліш — драматург XX століття, учасник війни, режисер слів і жертва сталінських репресій.
Їхня плутанина виникає ще й тому, що обоє були новаторами у своїх жанрах і працювали з темами української ідентичності. Але Пантелеймон Куліш перекладав Біблію, а Микола — писав п’єси, в яких правда звучала голосніше за партійні гасла. Їх розділяють пів століття, різні епохи й інструменти: один тримав перо як редактор граматики, інший — як бритву для соцреалізму.
Найцікавіші факти з життя Миколи Куліша, про які не розповідають у підручниках
Хто хоче — той знаходить і зворот газети, і тему для п’єси. У 1920 році Куліш писав чернетки прямо на газетних шпальтах, бо папір закінчився швидше, ніж натхнення.
- У часи Української Народної Республіки очолював відділ народної освіти у Херсоні.
- Коли працював із Курбасом, ночував просто в театрі на підлозі між декораціями.
- Відмовлявся писати доноси й привітання в стилі партійної риторики, за що й потрапив у немилість.
- Принципово не перекладав свої твори російською, вважаючи, що українська передає підтекст точніше.
- Називав гумор «єдиним дозволеним вибухом у державі без динаміту».
- Цитував «Гамлета» і «Короля Ліра» у листах до друзів, використовуючи їх як алегорії політичної ситуації.
- У юності підписувався як «Микола Чапля» — на честь свого степового дитинства.
- Часто спектаклі знімали з афіш ще до того, як завіса встигала піднятись.
- Свій останній лист із Соловків підписав словами: «Твій Микола з димом у грудях».
А ще митец встиг прожити кілька сцен, яких не вистачило його власним п’єсам. Його листи читали пошепки, а слова досі тримають форму болю, який не розсмоктався з часом.
Твори Миколи Куліша або насліддя, яке говорило голосніше за автора
Микола Куліш обрав драму як єдиний спосіб говорити у лоб і в очі. Він ніколи не писав прозу чи поезію, бо вважав театр живим організмом, де слово відразу переходить у дію. Його амплуа — драматург, який кидає репліку як гранату і не озирається. Герої Куліша розмовляли так, як люди на вулиці, але думали глибше за трибуну. Через його тексти дрижала завіса і зникали афіші.
П’єси, що дзвенять репліками як лезами: вибране з творчості Миколи Куліша з роками і сенсом:
- 1924 — «97»
Село голодує, але людська гідність тримається впертіше за хліб. - 1926 — «Народний Малахій»
Маленька людина хоче велике реформування — у результаті світ тріскається по швах. - 1927 — «Мина Мазайло»
Комедія про те, як змінити прізвище, але не змінити себе — і програти на обох фронтах. - 1929 — «Патетична соната»
Історія України як музика зі зламаним ритмом і фатальною паузою між нотами. - 1933 — «Маклена Граса»
Дитина хоче справедливості, а дорослі грають у виживання — ціна цієї гри найвища.
Тексти Куліша не вміщалися в рамки партійних інструкцій. Його звинуватили у «націоналістичному ухилі» та «формалізмі», а п’єси — у підриві радянського порядку. Наприклад, у «Мині Мазайлі» чиновники побачили глузування з політики русифікації, а «Патетичну сонату» розцінили як ідеологічну диверсію. Його переслідували не за жанр, а за зміст. Він писав не те, що хотіла влада — і влада це швидко зрозуміла.
Біографія Миколи Куліша у вигляді хронологічної таблиці з фактами, датами та подіями
Куліш прожив життя так, ніби кожен рік мав бути вирізаний на окремій дошці. Він не встиг закінчити університет, але встиг сказати більше, ніж багато академіків. Його шлях — це зміна ролей: солдат, освітянин, драматург, батько, в’язень. Усе це — в послідовних подіях, які зібрані як біографічна карта.
Хронологія життя Миколи Куліша з основними віхами.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1892 | Народився в селі Чаплинка на Херсонщині |
| 1905–1913 | Навчався в Олешківському училищі та гімназії |
| 1914 | Вступив до Одеського університету |
| 1915–1917 | Учасник Першої світової війни, прапорщик |
| 1918–1920 | Активна участь у культурній роботі в Херсоні, організація освіти |
| 1924 | Пише п’єсу «97», входить у літературне середовище Харкова |
| 1926–1930 | Пік творчості: «Малахій», «Мина Мазайло», «Соната» |
| 1934 | Арешт за участь у літературній організації ВАПЛІТЕ |
| 1937 | Розстріляний на Соловках у День пам’яті жертв репресій |
Миколу Куліша стратили у 1937 році, не повідомивши родину про вирок. Востаннє він писав дружині про дощ, який стукає по даху, наче хтось проситься назад. Його твори забороняли десятиліттями, але вони встояли, як дерева після бурі. Куліш навчив українську драму говорити голосно і боляче. Його репліки стали анатомією нації в стані розриву. Він залишив після себе сцену, з якої досі звучить правда.