Про гроші, емпатію, страхи й дивне відчуття, коли десь у світі може рости «твоя» дитина.
Ірина (ім’я змінено) вперше почула про донорство яйцеклітин від подруги, яка роками намагалася завагітніти. «Вона плакала в кав’ярні, а я сиділа й не знала, що казати, — розповідає 27-річна жінка. — Потім вирішила: а може, я можу не казати, а зробити?»
Таких історій багато. Але коли про донорство говорять вголос, найчастіше з’являється одне питання: «Невже тільки за гроші?» Спробуємо відповісти чесно.
Гроші є, і це нормально
Заперечувати фінансову складову було б нещиро. Донорка отримує компенсацію за час, зусилля й медичні процедури, і для багатьох це вагомий аргумент. Студентка, яка оплачує навчання, молода мама в декреті, жінка, що відкладає на першу внесок за житло, всі вони не приховують, що компенсація допомогла прийняти рішення.
Проте психологи, які працюють з донорками, звертають увагу на цікаву деталь. Якщо мотивація лише фінансова, жінки частіше відсіюються ще на етапі обстежень або передумують під час консультацій. Протокол вимагає кількох тижнів гормональної підтримки, регулярних візитів до клініки й чіткої дисципліни. Заради лише грошей на таке йдуть небагато хто.
Історія близької людини
У більшості розповідей, які ми зібрали, перший поштовх приходить з особистого досвіду. Хтось бачив, як проходять через безпліддя сестра чи подруга. Хтось сам пережив складну вагітність і знає, як багато для жінки означає можливість народити.
Олена (ім’я змінено), 31 рік, мама двох дітей, каже: «Коли я дивилася на своїх хлопчиків, мені стало ніяково від думки, що комусь це недоступно. Не з жалості, а просто в мене це вийшло легко, а в когось ні».
Бажання зробити щось значиме
Є й категорія жінок, для яких донорство стало способом відчути, що їхні дії мають реальні наслідки. «Я працюю в офісі, і результат мого дня зазвичай — таблиця, — сміється Марина (ім’я змінено), 25 років. — А тут результат може бути живою людиною».
Для таких донорок важливе спілкування з координатором, розуміння, що пара чекала цієї допомоги довго, й знання, що все відбувається за прозорими правилами.
Страхи, про які говорять менше
Рішення ніколи не буває безхмарним. Жінки зізнаються, що боялися трьох речей.
- Здоров’я. Стимуляція яєчників супроводжується гормональним навантаженням, а процедура пункції проводиться під седацією. Серйозні ускладнення, зокрема синдром гіперстимуляції яєчників, трапляються дуже рідко, але вони існують. Саме тому лікарі наголошують на ретельному обстеженні й тому, що донорка має чесно розповісти про своє здоров’я та історію родини.
- Емоції. «Чи не буде мені її бракувати, цієї дитини?» Ця думка приходить до багатьох. Більшість донорок кажуть, що розуміли різницю між генетичним матеріалом і материнством, але цей внутрішній діалог варто провести ще до підписання документів. Хороші клініки пропонують консультацію психолога саме для цього.
- Ставлення оточення. Близькі реагують по-різному: від повної підтримки до нерозуміння. Частина жінок свідомо вирішує нікому не розповідати.
Що варто знати тим, хто розглядає це рішення
Донорство яйцеклітин в Україні регулюється законодавством: потрібні медичне обстеження, письмова згода, а віковий діапазон, як правило, становить від 18 до 35 років. Донорка не стає юридичною матір’ю дитини й не має щодо неї прав та обов’язків. Перед рішенням варто уважно прочитати договір, з’ясувати, хто покриває витрати на обстеження, і поставити клініці всі незручні запитання.
Якщо ви хочете дізнатися більше про умови, етапи процесу та вимоги до кандидаток, інформацію можна знайти на сайті агенції “Baby Plan”, в розділі донорство яйцеклітин – https://babyplan.agency/donorstvo-yaytseklityn/.
У підсумку
Мотивації донорок різні: когось привела допомога подрузі, когось фінансова необхідність, а когось бажання зробити щось добре. Найчастіше вони переплітаються. І це, мабуть, найчесніше пояснення того, що люди рідко роблять великі кроки з однієї причини.
«Я не вважаю себе героїнею, — каже Ірина. — Але я вдячна, що могла допомогти. І що вирішувала це сама, без тиску».