Олексій Скляренко — людина, яку в українському театрі знають із кількох боків. Він ставить пластичні вистави, працює хореографом, сам виходить на сцену як актор і час від часу з’являється в кіно та серіалах. Окрема сторінка його життя — театральна родина: дружина Катерина Степанкова та теща Ада Роговцева.
Головні факти про Олексія Скляренка
Головне в Скляренка — поєднання, яке рідко трапляється в одній людині. Він режисер, що мислить рухом: його вистави говорять тілом і жестом там, де інші покладаються на діалоги. Водночас він не сидить лише за режисерським пультом — грає сам, ставить хореографію, навчає інших.
| Параметр | Відомості |
|---|---|
| Дата народження | 27 липня 1973 року |
| Професійний профіль | режисер пластичного театру, хореограф-постановник, актор театру і кіно, викладач |
| Родина | дружина — режисерка та акторка Катерина Степанкова (у шлюбі з 1998 року); теща — народна артистка України Ада Роговцева |
| Визнання | лауреат та номінант премії «Київська пектораль» у номінації «Найкраще пластичне вирішення вистави» |
Телеглядачі часто впізнають його за серіалами, але в театральному середовищі Скляренка називають насамперед майстром пластики — саме цей напрям приніс йому професійні нагороди.
Театральна режисура та авторський пластичний театр
Пластична драма — це вистава, де текст відходить на другий план, а історію розповідає тіло. Скляренко будує спектаклі так, щоб рух працював як мова: не ілюстрував слова, а заміняв їх. Хореографія в такому театрі — не пауза між сценами, а сама тканина дії.
Найвідоміша його режисерська робота — пластична драма «Кураж» у Київському академічному театрі юного глядача, поставлена за мотивами брехтівської «Матінки Кураж та її дітей». Скляренко відповідав у ній за пластичну режисуру і водночас вийшов на сцену в ролі Кухаря — Повара. У березні 2025 року ТЮГ відновив цю виставу, і вона знову зібрала глядачів.
Скляренко — один із тих, хто вивів український пластичний театр із розряду екзотики в повноцінну сценічну форму. Його роботу відзначено премією «Київська пектораль» — головною театральною нагородою столиці — в номінації «Найкраще пластичне вирішення вистави», де він і лауреат, і номінант.
Для сцени ТЮГу, де глядач — переважно молодь, така форма працює безвідмовно. Пластиці не потрібен переклад, і вона тримає увагу навіть тих, хто опинився в театрі вперше.
Спільні проєкти з родиною Ади Роговцевої
У 1998 році Олексій одружився з Катериною Степанковою — акторкою і режисеркою, дочкою Ади Роговцевої. Так він увійшов до однієї з найвідоміших театральних родин України. Але це не лише родинний зв’язок: вони багато працюють разом.
Один із таких спільних проєктів — вистава «Свідоцтво про життя» за автобіографічною книгою Ади Роговцевої. Скляренко виступив у ній як актор. У 2021 році виставу показали у Дніпрі — помітний епізод її сценічного життя за межами Києва.
У цій родині професійне й особисте переплетено органічно: хтось пише, хтось ставить, хтось грає. Скляренко відповідає тут за рух — і його режисерське бачення помітно вплинуло на спільні постановки.
Ролі Олексія Скляренка в кіно та серіалах
У кіно Скляренко знімається з початку дев’яностих. Ролі в нього переважно другого плану — характерні, без зіркових амбіцій: театр завжди лишався для нього головним місцем роботи.
- «Чутливий міліціонер» (1992).
- «Чоловіча робота 2» (2002, епізодична роль).
- «Людина без пістолета» (2007).
- «Хімік» (2010, роль: Едік Миронов).
- «Жіночий лікар 2» (2014, роль: Дмитро).
Помітно, що більша частина його кіноробіт припала на час, коли в театрі він уже був затребуваним режисером. Знімався він точково — між репетиціями й прем’єрами, — тож екранна кар’єра складалася без поспіху, але й без довгих перерв.
Джерела
При підготовці матеріалу ми спиралися на ці публікації:
Життя, що танцює над прірвою: пластичне переосмислення «Кураж» — yabl.ua
Фото Олексій Скляренко — photo.unian.net